Тур дуже цікавий і за мінімум часу та коштів ви отримаєте максимум вражень від того, як можна жити у сучасних європейських країнах, як можна шанувати і оберігати свою культурну спадщину і на цьому ще й добряче заробляти...
Напевне, не буде помилкою стверджувати, що якість туристичної подорожі у складі групи доволі безпосереднім чином залежить від професійних якостей керівника групи або гіда. Я можу пригадати подорож, коли міг оцінити роботу гіда на 11 балів з 10 можливих. Цим гідом був Дмитро Алієв (не знаю, чи працює він досі, але якщо так, то йому палкий привіт). А зараз я можу розповісти про те, що буває коли з вами поїде не зовсім компетентний «гід». Почалося з того, що супроводжувати нас у цьому турі мала Марина Агаджанова, про яку ми чули чудові відгуки та з нетерпінням чекали саме на неї. АЛЕ замість неї у якості «гіда» (я далі поясню чому це слово взяв у лапки) з нами поїхала Наталія Нікіфоренко (чи Никифоренко). Не знаю, як правильно пишеться її прізвище, бо у програмі туру, яку «гід» нам роздала, воно було написане іноземною мовою, як, власне, і вся програма і увесь тур. Їхали ми втрьох: я, моя дружина та моя мама. Перша неприємність трапилась у першу ж хвилину нашого перебування в автобусі. Виявляється, що місця з номером, на якому мала би їхати моя мама в автобусі просто не було. Путівку ми купили заздалегідь ще за декілька місяців, бронювали 3 місця поряд, оскільки збиралися їхати родиною. І тут виявляється, що одного з трьох наших місць просто не існує. Браво! Оце так підготовка! Я розумію, що гіди міняються, автобуси міняються, але мене це повинно турбувати? МЕНЕ, ЯК КЛІЕНТА, ЦЕ НЕ ПОВИННО ТУРБУВАТИ! Пані Нікіфоренко зрештою знайшла нам третє місце, але за 2-3 метра від інших двох. Прокоментувала це приблизно так: «Єслі Ви на ето мєсто нє согласни, мнє прідьотся раді Вас пєрєсадіть половіну автобуса». Страшно навіть уявити що там почалося б… Особисто я почувався б моральним виродком, якби наполягав саме на цьому варіанті. Вочевидь саме на це і була зроблена ставка нашим «гідом» і вона спрацювала. Якось нас все ж розсадили. Поїхали. Наш «гід» одразу перейшла то того, що в неї виходило найкраще – нагадування про необхідність пильнувати документи. Це не жарт і не сарказм, вона справді дуже творчо підійшла до такого важливого моменту. Це було у формі гри «я їду до … бо у мене є паспорт». Я згоден, що під час поїздки за кордон документи – одна з найважливіших речей і губити їх вкрай небажано. До речі, у таку гру ми грали кожного ранку після виселення з кожного готелю чи порому. А ще вкрай небажано, зі слів нашого «гіда», підчас подорожі вдаватись до послуг страхової компанії, але про це трохи згодом. Далі пані Никифоренко щось розповідала про «Дрєвнєрусскоє Госудаврство» (я добре вчив історію і точно знаю, що у цьому вимірі часу та простору на цій планеті такої держави не було) та розважала нас іншими псевдоісторичними нісенітницями… До речі, себе вона вважає фахівцем з ораторського мистецтва, а гіду вельми корисно володіти таким навичками. Хоча, відверто кажучи, оратор з неї такий же, як з мене балерина. Але то таке…
Головна неприємність сталася у Вільнюсі. Моя мама спіткнулась, упала та сильно забила палець на руці. Ми попросили у найближчій кав’ярні льоду, приклали його до травмованого пальця та звернулись до нашого «гіда» з проханням посприяти нам хоча б зробити рентген ушкодженої руки. Пані Нікіфоренко розповіла, як це все складно, що нас ніхто чекати не буде поки ми будемо у лікарні, що нам за свій кошт доведеться наганяти групу, яка без нас поїде до Таллінна. Іншими словами, все зводилось до того, що «я вас тут покину і поїду далі, а ви як хочете так і вибирайтесь або терпіть до Таллінна а там розберемось»… Така перспектива нас не тішила, тому ми самотужки вжили заходів для мінімізації наслідків травми та продовжили подорож у складі групи. Зараз я твердо впевнений у тому, що надання такої нескладної медичної допомоги як рентгенограма та накладення гіпсової пов’язки на палець у сучасній європейській країні зайняло б години дві, не більше, і з групою туристів нічого страшного не сталося б якби вони отримали на дві години більше у Вільнюсі та на дві години менше у Таллінні. Але у той момент ми були налякані та збентежені, тому беззаперечно дотримувались рекомендацій нашого «гіда». Приїхавши до Таллінна пізно ввечері пані Никифоренко таки дала нам контактні дані страхової компанії, розповіла про порядок наших дій, але знову попередила, що якщо наступного дня нас не буде о 16:00 на терміналі «D» у порту, то нас кинуть тут і далі ми матимемо вибиратись своїми силами. Чесно кажучи, такий підхід мені вже почав здаватись не ситуативним, а системним. Лишилось тільки з’ясувати, хто «автор» цієї «системи»: наш «гід» чи наш «туроператор». Вранці, зваживши всі перспективи та ризики, ми все ж прийняли рішення не звертатись до страхової компанії, тим паче що пані Никифоренко поділилась з нами особистим досвідом звернення до страхової компанії на території Франції. З її слів, у її випадку за дві доби кризова ситуація так і не була вирішена… Я ніколи не потрапляв у халепу підчас перебування за кордоном і не знаю як має поводитись нормальний гід у тих випадках, коли його турист потребує медичної допомоги. Можливо, кидати травмованих туристів і спокійно їхати далі це нормально, але якщо так, то навіщо тоді такий гід і такий туроператор? Якщо вся допомога гіда полягає у тому, щоб дати два папірця від страхової компанії та налякати туристів перспективою бути покинутими, то у наступну подорож ми поїдемо самостійно. Ризики ті самі, тільки не будемо годувати дармоїдів у вигляді персоналу туроператора.
Решта подорожі пройшла без істотних зауважень, крім одного – підбір екскурсоводів. Я маю кількох знайомих з Прибалтійських країн і вони всі стверджують, що російськомовні екскурсоводи часто розповідають туристам якісь нісенітниці та відверту брехню. Ось приклад з нашої подорожі: екскурсовод з Риги, стоячи перед «Музеєм Окупації Латвії» сказала, що 1940 року «Латвія вошла в состав Совєтского Союза». Я навіть здивувався, чому між словами «Латвія» та «вошла» не було слова «добровольно», так безтурботно та невимушено наша пані екскурсовод збрехала про факт окупації не тільки Латвії, а і Литви з Естонією. Всі екскурсоводи, що траплялися у нашій подорожі, були пенсійного віку і мали притаманні такому контингенту переконання… Я абсолютно переконаний у тому, що для того аби добре знати історію своєї країни та міста не обов’язково бути маргінальним пенсіонером.
Ще хочеться відзначити наших водіїв. Вони просто аси! Автобус завжди рухався плавно, подавався вчасно, жодного разу водії не збилися з маршруту, допомагали пасажирам завантажувати валізи у багажник. Одним словом, молодці!
Ставлення до цієї подорожі у мене склалося неоднозначне. Річ не тільки в тім, що у нас сталась неприємність. Справа також у тім, що міста, які ми відвідали, дуже цікаві та гарні, але виходить так, що на кожне місто припадає лише півдня. Ці півдня пролітали за одному мить і ми навіть толком не встигали усвідомити, що вчора були у одній країні, одному місті, а сьогодні інша країна, інше місто, а про те, що буде завтра думати вже і часу не було. Вислів «галопом по Європі» дуже влучно передає зміст цього туру.
В цілому ж, у мене склалось враження, що пані Нікіфоренко була не гідом, а не більш ніж старостою студентської групи і просто подорожувала з нами на добровільних засадах. Я, з усією повагою до неї, не можу сказати, що вона саме «працює» гідом. Більше схоже на те, що вона просто задарма подорожує разом з групою туристів, але вся група за це платить, а пані Нікіфоренко ще й заробляє. У кінці поїздки пані Нікіфоренко підвела підсумок: всі туристи, що виїхали з країни повернулись назад, була спроба посягнути на страховку, але все обійшлося. І з докором подивилась на мою маму. Головне – не використати страховку, а пальці, ноги та хребти зростуться… А якщо ні, то це вже буде проблема когось іншого, а не гіда і не страхової компанії (бо до неї необхідно звертатись впродовж 24 годин з моменту отримання травми) …
P. S. Після повернення додому моя мама звернулася до лікарні. Діагноз: внутрішньо суглобовий перелом пальця. Добре, що все обійшлося лише пальцем. А тепер згадаймо поведінку нашого «гіда» та уявімо, що було б якби це була якась серйозна травма (хребта чи ноги, на приклад). «Гід» напевно сказала б «ну ось контакти страхової, ми поїхали, а ви нас якось наздоганяйте» і на прощання похлопала травмованого туриста по плечу…
P. P. S. Сподіваюсь, тепер вам зрозуміло, чому слово «гід» я написав у лапках?..
