Відгук про подорож по Прикарпаттю (Веселка Карпат... їдемо на Маланку, їдемо всі на карнавал)

Днями ми всією сім’єю (я, дружина Людмила, донька Юлія) взяли участь в п’ятиденній подорожі по Прикарпаттю (Веселка Карпат... їдемо на Маланку, їдемо всі на карнавал!!!), що була організована компанією «Аккорд-тур» і яка зібрала туристів з усіх куточків України. Та навіть для нас, жителів Закарпаття, які добре знайомі з Карпатами, вона стала приємною пригодою і була доволі пізнавальною.

Першим пунктом, де ми зупинилися на екскурсію, було місто Станіславів, нині Івано-Франківськ. Ми прогулялися його центром, оглянули архітектуру. Правда всю зимово-сніжну красу змив дощ. Негода була така сильна, що напередодні нашого приїзду під її натиском навіть впала головна ялинка міста. Центральна пішохідна вулиця Івано-Франківська стилістично дуже нагадує ужгородське Корзо (хіба-що вона трохи ширша). Як і в кожному місті тут є свої цікавинки: єзуїтський костьол, оригінальна ратуша. Шарму додають і розкидані то там, то тут ковані подарунки-споруди, презентовані франківчанам учасниками ковальських фестивалів (Дерево Життя, Ворота Часу…).

Далі було Яремче, каскад водопадів на річці Прут, величезний базар сувенірів. Несподівано цікавим виявився підйом, так званою, стежкою Довбуша. Сам маршрут вирізняється середнім ступенем складності та найвищим ступенем мальовничості. Ми мали змогу побачити прекрасну панораму на Яремче і навколишні гори-ліси, піднятися до скель і печер на вершині, трохи відчути себе соратниками Олекси Довбуша. Саму екскурсію вигідно доповнювали дотепні коментарі та цікаві історії гіда Андрія, «місцевого опришка», за словами керівника нашої групи Марти.

А далі була дорога через Яблунецький перевал в рідне Закарпаття, на полонину Драгобрат, рай для лижників. В Ясіня ми пересіли з комфортного автобуса на місцеві імпровізовані всюдиходи. Напередодні вночі карпатська погода проявила свій справжній непростий характер, який з легкістю з’єднує в собі і крайню мінливість, і напади лютої завірюхи, і ніжність чистої гірської краси. Тому, враховуючи складні метеорологічні умови і стан траси, наш підйом перетворився в екстремальну пригоду. Та завдяки філігранному мистецтву наших водіїв як підйом, так і спуск залишились в зоні приємних спогадів.

А на вершині мело як на Північному полюсі. Колючі сніжинки били по обличчю, вітер пронизував наскрізь і тільки найзапекліші лижники наважувалися на спуски. Чесно сказати, після оглядин безкрайніх чарівних гірських пейзажів і кількох спроб з`їхати санчатами, ми віддали перевагу гарячому глінтвейну в місцевій колибі.

Третій день, на відміну від попереднього, повного адреналіну, був приємно-спокійний і цікаво-пізнавальний. Стара Ворохта нас зустріла гуцульськими церквами, польськими віллами і австрійським залізничним мостом-віадуком. Підйом на кріселці до оглядового майданчика був комфортним і спокійним. Верховина, попри свою закоренілу провінціальність, з усіма наслідками, які з цього випливають, порадувала чудовими краєвидами високогір’я та гуцульською автентичністю. А відвідини музею гуцульського побуту і музичних інструментів, справжньої гуцульської хати-гражди (с. Криворівня) та майстер-класу по виготовленню традиційних ліжників (покривал з овечої шерсті) тільки закріпили загальне враження від усього дня.

Надвечір ми поселилися в готелі села Вербіж, біля Коломиї, що став нашою базою на два наступні дні.

Четвертий день став днем Буковини. Ми відвідали невеличкий гірськолижний курорт за Чернівцями. Нарешті, саме тут, на відміну від Драгобрата, кожен бажаючий мав змогу спробувати себе на лижній трасі або спуститися з гори на стрімкому сноутюбі (неконтрольований спуск на надувних “ватрушках” по спеціально підготовленій трасі - ”жолобу”).

Та кульмінацією всього туру був візит до буковинського села Вашківці на святкування Маланки (14 січня, Старий Новий рік). Нас заздалегідь попереджали, що це своєрідний карнавал-переодягання. Та те що ми побачили в Вашківцях перевершило всі наші очікування. Ні, це не був карнавал на кшталт Ріо-де-Жанейро, це була химерна суміш якогось театру абсурду, «махновщини», чорного гумору і дійства на межі пристойності. Селом під гучну музику сновигали чудернацько прикрашені та переобладнані платформами автомобілі, на яких витанцьовували найрізноманітніші персонажі: цілий батальйон Дідів Морозів, італійські мафіозі, козаки, які ніби зійшли до нас зі сторінок сатиричних журналів, гротескні лікарі в засмальцьованих халатах, даїшники, ведмеді, півні, всілякі монстри та інопланетяни. Клоуни з молотами в руках зупиняли автобуси і вимагали викуп, коломийку або колядку. Кілька Бабусь Ягусь чіплялися до перехожих і лупцювали їх віниками. Мені часом здавалося, що ми знаходимося на знімальному майданчику голлівудського фільму на кшталт «Дуже страшного кіно». Ми приїхали в Вашківці під вечір. Мабуть саме тому більшість «героїв» карнавалу були вже добряче напідпитку, та загалом поводилися дружелюбно. Слід порадити майбутнім туристам, які колись відвідають Маланку, що все дійство слід сприймати з гумором і розумінням (не забути собі заздалегідь підготувати костюми). За місцевим повір`ям в цей день можна робити будь-що, можна поводитися навіть по-хуліганськи, бо все мало закінчуватися ритуальним купанням в місцевій водоймі і змиттям всієї нечисті, що накопичилася протягом року і виплеснулась на вулиці села під час цього свята. Не можу сказати, що все, що діялось навкруги, було дотепно і естетично, та це було весело і по-справжньому.

Наступного дня відчувалося, що це останній день туру. Особливо відчувався енергетичний і емоційний спад після вибухової Маланки. Та й погода чомусь заплакала, ніби проводжаючи в дорогу. Тим не менше нас чекала Коломия зі своїм заключним акордом. Унікальний музей «Писанка» являється мабуть окрасою міста, приманюючи як туристів, так і експонати зі всього світу. Не менш значущим є і коломийський «лувр», музей народного мистецтва «Гуцульщина», де зібрана величезна колекція рідкісних предметів побуту карпатського краю.

Після кількагодинного переїзду ми прибули до Львова і роз`їхалися по домівках збагатілі враженнями, новими знаннями і, маю надію, любов’ю до свого рідного краю. Шановні співвітчизники, відкривайте для себе Україну…

P. S. Окремі слова подяки хочу сказати на адресу нашого водія Олега за комфортні переїзди і особливо на адресу керівника нашої групи Марти Дропа за прекрасно проведений тур.